Історія: Оксана Матійчук
Ілюстрація: #ОлегГрищенко
//
Свої щоденники війни менеджерка культурних проєктів, авторка та викладачка Оксана почала вести майже випадково. За кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії на територію України Оксана спілкувалася з подругою з Черкас (центральна частина України), що розповіла цікаву деталь: вдома її родина тримає дві легальні рушниці, щоби відстрілюватися від окупантів у разі потреби. Тоді багато людей ще не уявляли, якою буде війна, однак вже морально готувалися до найгіршого.
Оксана зафіксувала цю розповідь та відправила її своїй знайомій з Бранденбурга — раніше вона працювала науковою редакторкою в німецькому журналі Der Spiegel, а як вийшла на пенсію, то стала дописувати в найбільшу щоденну газету Німеччини Süddeutsche Zeitung. Німкеня одразу запропонувала Оксані розписати історію детальніше, у вигляді есе.
Зранку 24 лютого Süddeutsche Zeitung попросили ще раз актуалізувати есе й одразу пустили його до друку. А ще попросили Оксану вести повноцінний щоденник війни на їхніх сторінках. Жінці вдалося регулярно дописувати упродовж кількох місяців: щодня Оксана висвітлювала нагальні події в Україні, рефлексувала власні почуття, описувала історії й побут українців, говорила про історичний контекст стосунків України та Росії.
Що здивувало авторку, так це бурхлива реакція людей: їй надходили десятки листів від незнайомців, які питалися, чим вони можуть допомогти. Тож завдяки своїм щоденникам Оксана змогла надсилати читачам посилання на пожертви Україні.
Comments