Історія та фото: Марія Шевченко
Ілюстрація: #ЮліяТверітіна
//
Восени 2021 року Марія Шевченко влаштувалася на роботу в школу в Макарові, селищі неподалік від Києва в Бучанському районі. У школі дівчина вела свій фольклорний гурт «Шлях-доріженька», де діти могли співати пісні та танцювати. Останню репетицію колектив зміг провести 20 лютого, в останній вихідний перед повномасштабним нападом Росії на Україну. А вже за чотири дні життя всіх школярів змінилося.
Частина селища опинилася під окупацією, частина — обстрілювалася росіянами. Діти виїжджали з Макарова разом із родинами. Марія зі своїми молодшими братами (теж учасниками «Шлях-доріженьки») залишала Макарів останньою з їхнього колективу. Усі діти вижили, але в кількох учнів загинули батьки. Майже у всіх родин згоріли чи були сильно пошкоджені будинки.
До того, як Марії вдалося виїхати, вона була в Макарові без зв’язку та не знала, що відбувається з її знайомими, де вони знаходяться. Ніхто не планував змінювати місто чи країну проживання, однак всім довелося облаштовуватися на заході України чи в Польщі, Франції чи Чехії. Марія з родиною оселилися в Німеччині. У перші тижні після евакуації було важко згадувати про пережите. Ніхто не мав сил співати. Однак вже в середині квітня Марія наважилася спитати в дітей, чи є бажання займатися онлайн.
Усі радо погодилися. Учням була потрібна реабілітація, можливість відволіктися від спогадів і новин. У старших школярів ще й накладалася провина за те, що вони виїхали в безпечні місця, коли щодня в Україні гинуть десятки й сотні людей. Марія спробувала їх вмотивувати: так, наразі вони не можуть воювати, але можуть робити те, що добре вміють — співати.
Колектив почав займатися онлайн і вирішив записати спільне відео. Кожна дитина мала заспівати один куплет веснянки, після чого Марія змонтувала все в одну пісню. В учнів з’явилося знайоме завдання, короткострокова мета — і це дуже допомогло їм вийти з пригніченого стану.
Та онлайн заняття не могли повноцінно замінити звичні зустрічі гурту. За пів року навчання учасники «Шлях-доріженьки» стали рідними. Тож Марія бажала возз’єднання колективу наживо й вирішила організувати свято Купала у своєму німецькому селі. Сім’ї Марії вдалося знайти фінансування на невеликий фестиваль, оплатити дітям дорогу, проживання й харчування. Наприкінці червня всі зібралися на тижневий табір, до гурту доєдналися ще й нові діти — переселенці, що опинилися в Німеччині. У таборі Марія щодня проводила репетиції, діти грали та танцювали. 2 липня українці провели для німецької громади справжнє свято Купала, а в благодійну скриньку назбирали трохи грошей на відновлення школи в Макарові — приміщення після окупантів повністю зруйноване.
Comments