Ілюстрація: #ВеронікаКотик
//
Андрію 15 років, нещодавно він закінчив дев’ятий клас. Хлопець жив у селі Колонщина Бучанського району, що неподалік від Житомирської траси. Дронами Андрій почав захоплюватися в шестирічному віці. Тож коли рідне село опинилося в оточенні російських окупантів, а військові конче потребували аеророзвідників, школяр зголосився допомогти армії.
Спочатку військових збентежив вік хлопця, проте вибору не було — потрібно дізнатися координати противника, а пілотів дронів у районі не залишилося. Андрію надали найкращий безпілотник, який мали, і разом із батьком вони поїхали в поле. Завдання було наступне: під селом Березівка (20 км до Києва по Житомирській трасі) територіальна оборона помітила ворожу колону військової техніки. Щоб її знищити, ЗСУ потребували точні координати. Андрій запустив дрон, помітив світло від однієї з вантажівок у колоні, сфотографував і передав інформацію командуванню. Далі українська артилерія зупинила російську колону та не дозволила їй підібратися ближче до столиці.
Наступні два тижні Андрій та його батько продовжили щодня виходити в поле з дроном. Точилися бої за Макарів (35 км до Києва), юний аеророзвідник фіксував координати противника й передавав артилеристам. Андрій чув команди про початок вогню й звуки обстрілів. Було страшно, але бажання захистити Україну переважало. Зокрема й завдяки обороні Житомирської траси росіянам не вдалося захопити столицю, згодом вони були змушені відступати.
Коли окупанти пішли з Київської області, хлопець хотів продовжити працювати для ЗСУ, однак батько вирішив, що сину спочатку треба в безпеці закінчити школу. Тож родина тимчасово виїхала за кордон. Андрій планує повернутися й надалі допомагати українській армії. А коли настане перемога — відновити зйомки природи на своєму дроні.