Ілюстрація: #ЮліяТверітіна
//
Якщо в перші дні після звільнення Київської області від окупантів багато міст і селищ здавалися непридатними до життя, то вже за кілька тижнів їх було не впізнати. Волонтери прибирали вулиці й допомагали мешканцям лагодити зруйновані будинки, комунальні працівники відновлювали пошкоджені комунікації й висаджували квіти там, де нещодавно глибочіли вирви від обстрілів. Зараз складно повірити, що на деяких вулицях нещодавно лежали замордовані тіла українців чи горіла ворожа техніка. Усі прагнуть якнайшвидше загоїти ураження від війни та відновити минулий затишок у рідних містах.
Охочих поїхати волонтерити до Бучі, Ірпеня, Бородянки та інших населених пунктів було більше, ніж місцева влада могла скоординувати. До одного міста зазвичай приїжджало кілька сотень людей на день, рекордом в Ірпені стало 600 волонтерів 10 квітня. Переважно це були кияни, які завдячували містам-сателітам, тому що російська армія не змогла зайти до столиці.
Першочергово волонтери розчищали дороги, щоби транспорт міг вільно проїхати. Після цього переходили до узбіч, парків, будинків, каналізацій. Попри те, що міста завчасно оглядали сапери, волонтерам необхідно постійно зберігати пильність: міни й розтяжки все ще можна було зустріти як на вулицях, так і в житлових будинках — окупанти залишили після себе багато сюрпризів.
Громадські місця волонтери прибрали дуже швидко — за один день в Ірпені вдавалося опрацювати до 20% вулиць. Однак роботи після російського вторгнення вистачає й досі. Місцеві потребують допомоги у ремонті своїх зруйнованих будинків: полагодити дах, розібрати завали, залатати дірки, встановити нові вікна чи двері. Також місцева влада активно облаштовує тимчасове житло на деокупованих територіях, на кшталт модульних будиночків. Люди, котрі втратили житло, мають змогу заселитися туди якнайшвидше завдяки допомозі волонтерів.