Історія та фото: Людмила Буга
Ілюстрація: #СофіяРунова
//
«Якби не волонтерство та Університет Третього Віку, то не знаю, як би витримала всю цю біду. А так роблю щось корисне», — каже Людмила Буга. Пані Людмила вже давно відвідує Університет від громадської організації «Родина Кольпінга» у місті Стрий, що поряд зі Львовом. Особливість Університету в його відвідувачах і відвідувачках: усім їм близько 60—80 років.
У закладі працюють секції іноземної мови, комп’ютерної грамотності, а також різні гуртки. Навіть під час пандемії та великої війни люди старшого віку збиралися на зустрічі. На одній із таких зустрічей, коли Росія вже здійснила повномасштабне вторгнення на територію України, пані Людмила почула, що її колежанки волонтерять у Стрийському районному гуманітарному штабі «Клаптик надії». Тож жінка доєдналася до групи Університету та почала регулярно відвідувати штаб у середині березня. Разом із пані Людмилою на волонтерство приходить пані Галина — організаторка літературної вітальні в Університеті. Ще кілька людей приєднуються за можливості.
Спочатку жінки плели маскувальні сітки для потреб ЗСУ: розшивали старі солдатські штани, чистили їх від вати, різали на смужки, а потім зі смужок виготовляли сітки. Згодом від керівництва штабу прийшла нова задача — виготовляти маскувальні «кікімори» та «кавери». «Кікімори» виглядають як волохатий халат із капюшоном камуфляжного кольору, а «кавери» — це маскувальні чохли на шолом.
Щоби зробити одну «кікімору», пані Людмилі та її колежанкам потрібно близько двох діб та мінімум 17 светрів необхідних кольорів. Допомагають з розплітанням светрів та мотанням клубків колеги та колежанки з Університету, які працюють з дому. Інколи светри вдається дістати безкоштовно завдяки гуманітарній допомозі, а коли потрібен конкретний колір, то жінки беруть одяг на вагу в секонд-хендах. Також треба знайти багато ниток. Жінкам говорять, куди саме відправлятимуть «кікімору» — від цього залежатиме її колір. Якщо військовий знаходиться на півночі, де багато дерев, то використовують зелені відтінки. Якщо на півдні, де пожовкла трава та піски — жовті та сірі кольори. Інколи бійці перебувають у місцях, де все вщент вигоріло після бомбардувань, тоді волонтерки беруть темно-сіру та чорну тканину.
За п’ять місяців роботи група Університету виготовила вже 30 «кікімор» та ще більше «каверів». Пані Людмила щиро переживає за захисників України. Розповідає, що нещодавно до них приходила снайперка — молода жінка, що боронить країну. Пані Людмила знає, що її волонтерська робота може захистити цю військову та інших її побратимів і посестер у боротьбі проти російських окупантів.