Історія та фото: Анастасія Харук
Ілюстрація: #ОлегГрищенко
//
Коли 24 лютого родина Анастасії прокинулася від вибухів, вони вирішили їхати з Києва на свою дачу в Макарові. Тоді в багатьох людей було враження, що за містом на війні безпечніше. Однак Макарову не пощастило: це селище розташоване в Бучанському районі Київської області, потрапило в часткову окупацію та багато обстрілювалося.
Анастасія приїхала туди разом із чоловіком, двома шестирічними доньками, батьками, котом і двома хаскі. У будинку було холодно (в підвалі — 5 градусів), швидко зникли світло та зв’язок. Разом із родиною Анастасії вибухи перечікували в будинку їхні сусіди, тож усього на дачі зібралися 11 людей і чотири тварини — так було тепліше, вдавалося обігріти приміщення до 16 градусів. З вулиці було чутно рух колон військової техніки, над будинком пролітали гвинтокрили з літерою V і обстрілювали вулиці. Вибухи ставали все ближчими, однак без зв’язку Анастасія не знала новин. Врешті-решт вони з чоловіком пішли до центру селища, де дізналися про евакуацію з Макарова. За два дні, як родина Анастасії виїхала до друзів, у будинок їхніх сусідів прилетів снаряд.
До рідного Макарова Анастасія повернулася вже у квітні, коли Київська область була звільнена від російських військ. Дивом їхній будинок уцілів. Навкруги були руїни, у повітрі стояв запах гару, люди плакали й знаходилися в розпачі. Вулицями бігали багато голодних наляканих домашніх тварин. Тож Анастасія зрозуміла, що має всі свої сили спрямувати на допомогу іншим. Спочатку вдалося знайти корм для тварин, жінка їздила селищем і годувала собак і котів. Людям теж не вистачало базових речей: продуктів, ковдр, теплого одягу. Знайомі допомогли знайти гуманітарку, й поступово маленький літній будинок Анастасії перетворювався на справжній склад гуманітарної допомоги. Посуд, праски, мультиварки, постільна білизна, памперси, ліки, предмети гігієни, самокати, одяг, взуття, іграшки, навіть холодильники й пральні машини — що тільки не отримувала волонтерка для мешканців Макарова.
Зараз Анастасія цілими днями копирсається в коробках із гуманітаркою, які вже височіють над дівчиною, та розвозить допомогу на своєму бусі. З пошуком фондів і благодійників, паливом і розповсюдженням їй допомагають друзі. Складно й морально: багато людей втратили рідних і домівки. Однак Анастасія впевнена, що доки ЗСУ бореться за життя країни, вона має волонтерити.
Yorumlar