Ілюстрація: #ЖеняПолосіна
//
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Андрій Ліскович жив і працював у Кремнієвій долині. У перший день великої війни Андрій вийшов на тисячний мітинг у Сан-Франциско, але швидко зрозумів, що цього недостатньо. Тож уже 26 лютого чоловік взяв квиток до Європи, звідки вирушив до України. Разом із Андрієм кордон перетинало ще кілька чоловіків, зокрема 21-річний хлопець із США, який не розмовляв українською, але хотів вступити до лав армії. Серед речей, які надихали тоді іноземців приїжджати до України, була промова президента Зеленського, а також його особистий приклад стійкості та віри в перемогу.
Андрій поїхав до рідного Запоріжжя, обласного центру неподалік від південного фронту. Там чоловік побачив, що охочих воювати було вдосталь, а от забезпечення війська бажало кращого: держава не могла оперативно забезпечити захисників усім необхідним. Тож Андрій зосередився на закупівлях спорядження і техніки.
Оскільки у чоловіка залишилося багато знайомих у США, зокрема в компанії Uber, то він долучив американських друзів до волонтерства й зареєстрував в Огайо ГО Ukraine Defense Fund. Фонд збирає пожертви, шукає спорядження та техніку для військових за кордоном, організовує логістику доставки та передає допомогу ЗСУ. Також фонд налаштовує високотехнологічні пристрої (такі як дрони чи засоби зв’язку) та вчить військових правильно ними користуватися.
За перші два місяці Ukraine Defense Fund вдалося зібрати допомоги сумарно на понад мільйон доларів. Андрій каже, що готовий продовжувати займатися волонтерством в Україні так довго, скільки це потрібно буде державі й армії. Адже сучасна війна — це війна не лише озброєння, а й налагодженої логістики. У кого логістичні ланцюжки постачання налаштовані краще, той знаходиться в більш вигідному становищі.