Ілюстрація: #ЖеняПолосіна
//
Бородянку росіяни зруйнували чи не найбільше з усіх міст Київської області. З початком повномасштабної війни під обстріли потрапив і психоневрологічний інтернат, де на той час перебувало 420 пацієнтів, зокрема діти й лежачі хворі. Швидко зникли вода й електроенергія, у закладі залишилося лише шість працівників і директорка Марина. Холодно було настільки, що кілька підопічних померли від обмороження й поганих умов. Працівники інтернату ховали померлих у братській могилі на території закладу.
Та найгірше розпочалося, коли на десятий день повномасштабної війни інтернат захопили кадирівці — бойовики голови Чеченської Республіки Рамзана Кадирова. Спочатку вони влаштували в психоневрологічному інтернаті жорстокі обшуки, чим сильно налякали пацієнтів. Після чого кадирівці почали погрожувати директорці Марині («знайдемо тут тероборону — вб’ємо вас і відправимо по частинах вашому президентові») та змушували записати пропагандистське відео з вдячністю російській армії. На Марину наставили зброю й наказали йти в приміщення на зйомку, однак жінка втратила свідомість, і відео зняти не вдалося.
Кадирівці вирішили окопатися біля інтернату, замінували всю територію навколо й почали гатити по Бородянці. Виходити за межі закладу персоналу та пацієнтам було заборонено під загрозою розстрілу. А українські військові не могли атакувати росіян у відповідь на їхні обстріли, адже знали, що в інтернаті перебуває півсотні цивільних людей. Так психоневрологічний інтернат став живим щитом для кадировських бойовиків.
Через 10 днів у заручниках Марина побачила на вулиці колону автобусів — і не повірила своїм очам. Українській владі вдалося домовитися про евакуацію інтернату, але працівники й гадки про це не мали: зв’язок пропав ще на початку окупації. Кадирівці дали годину на весь процес зборів: а це транспортування лежачих хворих і маломобільних людей. Деякі підопічні не витримували переміщень. Тож кілька працівників вирішили залишитися в інтернаті доглядати близько 30 особливо важких пацієнтів.
Як тільки Бородянку звільнили ЗСУ, Марина повернулася до інтернату. Директорка каже, що зараз справа її життя — відновити заклад і повернути туди всіх своїх людей, що були змушені тікати від війни.