Історія та фото: Сашко Боровський
Ілюстрація: #АннаІваненко
//
О восьмій ранку 24 лютого 2022 року Сашко поїхав до кав’ярні «Дублер», де був керуючим партнером. Разом зі співвласником їм необхідно було випрацювати якийсь план дій, розв'язувати питання з виплатою заробітних плат працівникам. Дозволяти собі панікувати — це залишити на війні без грошей близько 70 людей. Тож перші дні повномасштабного вторгнення Сашко працював за бухгалтерів, які припинили виходити на зв’язок.
Команда «Дублера» розуміла, що треба згуртуватися й почати волонтерити. 28 лютого працівники, що залишилися в Києві, перевезли всі продукти зі складу до штабу й почали отримувати запити на допомогу. Якраз тоді формувалася територіальна оборона, сотні людей стояли в чергах за автоматами та чергували на блокпостах. Сашко з командою найкраще за все вміли годувати людей, тож за це й взялися. Вже о третій годині дня вони везли першу тисячу сендвічів для найближчих ТрО. Так утворилося об’єднання «Київ Волонтерський».
Перший тиждень волонтерства пролетів непомітно. Кухарів, які жили далеко від «Дублера», забезпечили житлом ближче до штабу. Партнери віддавали команді Сашка цілі склади з харчами: продуктів стало так багато, що «Київ Волонтерський» почав ділитися ними з іншими закладами. Мережа допомоги стрімко розширювалися: подеколи кількість партнерських закладів сягала 30, а волонтерів бувало до 500 осіб. Окрім кухарів долучалися координатори й ті, хто розвозив їжу. За словами Сашка, до них приходили фантастичні люди. Наприклад, одним із перших автоволонтерів став СЕО крафтової пивоварні Varvar: він служив у ЗСУ, а у вільні дні розвозив продукти по Києву.
У бомбосховищі, де ночував Сашко, він познайомився з дівчиною Юлею, яка зналася на медицині й почала допомагати з ліками. Вона опрацьовувала запити на медикаменти, що надходили волонтерам звідусіль. Швидко Юля взяла на себе повністю медичний напрямок, зараз координує потреби Миколаєва й загалом півдня та сходу України.
Так «Київ Волонтерський» вже не обмежується лише Києвом. Після того, як ЗСУ почали звільняти Київську й Чернігівську область від російських військ, волонтери стали займатися гуманітарними місіями: розвозили допомогу місцевим, які понад місяць провели в окупації. Сашко каже: те, що вони побачили, додало сил продовжувати займатися волонтерством. Адже злість на загарбників не дозволяє зупинятися.
