Історія та фото: Сергій Зосименко
Ілюстрація: #СофіяРунова
//
Сергій зробив допомогу іншим людям метою свого життя ще у 2015 році: тоді він дізнався, що в маленької доньки друга, Анни, виявили онкологію. Волонтери почали займатися збором коштів на дороге лікування. На жаль, Анна не вижила, але навчила Сергія важливого: допомога іншим робить людей кращими. А суспільство майбутнього, за переконаннями Сергія, не буде байдужим і братиме на себе стільки відповідальності, скільки зможе подужати.
Коли у 2014 році Росія розпочала війну проти України, Зосименко почав їздити на фронт. У 2015-му він заглибився в проблеми, пов’язані з дитячою онкологією в Україні: брак деяких ліків, поганий стан лікарень у рідному Чернігові. Згодом Сергій став співзасновником організації EVUM, що займається підтримкою орфанних та онкогематологічно хворих дітей у Чернігівській області. В ідеалі, зараз їм потрібно було б ремонтувати лікарні для онкохворих, але планувати щось сьогодні неможливо — раптом росіяни знову вирішать наступати на північ України?
Повномасштабне вторгнення Росії до України 24 лютого продемонструвало, як важко евакуювати онкохворих дітей з територій бойових дій. Організація «EVUM» завчасно розробила план евакуації своїх підопічних, але він виявився недієвим. У звичайному транспорті діти могли не витримати важкої дороги. Блокада та відсутність належного медичного догляду загрожувала стати смертельним вироком. Ззовні допомогти теж ніхто не міг через війну — ані Київ, ані міжнародні організації. За тиждень волонтерам усе ж вдалося обладнати транспорт системами життєзабезпечення, однак коридорів для евакуації з Чернігова не було, багато машин розстрілювали по дорозі. За один день дітей пробували вивезти щонайменше п’ять разів, але щоразу, як їх садили до автобуса, починалися сильні обстріли. На шостий раз вони навіть ризикнули виїхати з Чернігова, однак військові не пропустили їх далі — велися запеклі бої.
Ніхто не знав, що буде далі. Проте на наступний день Сергій не міг повірити своїм вухам — була абсолютна тиша. Їм вдалося виїхати з Чернігова та дістатися Києва без жодного вибуху. Після короткого перепочинку в столиці, онкохворих дітей відправили до Львова, потім — до Європи. Евакуація пройшла успішно.
Сергій та його друзі облаштували свою базу у Львові та почали займатися доставкою вантажів до заблокованого Чернігова. Вже в першу поїздку їхня команда ледь не загинула під Топчіївкою, селом у Чернігівській області. Їхню колону помітив ворожий дрон, після чого їх почали накривати Градами. Прямо перед машиною Сергія впала ракета, але не розірвалася. Дивом усі вціліли.
У селах Чернігівської області ситуацію можна порівняти з Бучею: кожну родину настигла своя трагедія від рук росіян. Сергій впевнений, що усім українцям треба робити все можливе на своєму місці та планувати майбутнє — «щоби не з’їхати з глузду в цьому пеклі».