Ілюстрація: #АннаСарвіра
Евакуюватися з гарячих точок — складне завдання для будь-кого, однак лежачі хворі чи люди з інвалідністю часто залишаються безпорадними перед обличчям війни. Особливо, коли в них немає поряд родичів, які б допомогли виїхати в безпечне місце. У таких ситуаціях маломобільним категоріям населення залишається сподіватися лише на волонтерів.
Справжнім героєм для маломобільних людей став чернівецький викладач французької мови Ігор. Разом із командою за чотири місяці повномасштабної війни Ігорю вдалося вивезти майже півтори тисячі людей із прифронтових міст. Водночас чоловік не припиняв працювати: просто з дороги викладав студентам лекції через відеозв’язок.
Волонтери їздили до Луганської та Донецької областей, звідки надходили прохання про евакуацію на гарячу лінію. Людей, які не можуть самі пересуватися, необхідно транспортувати з будинку до спеціально обладнаного транспорту, що займає багато часу. Деякі люди повністю безпорадні, тож їх треба ще й доглянути, вдягти, погодувати. Це особливо складно під постійними обстрілами неподалік.
Траплялося в Ігоря й таке, що доїхати до лежачого хворого вони не встигали — будинок потрапляв під російський обстріл.
Однак вивезти людину — це лише половина справи. Далі необхідно знайти їй догляд і житло, тоді як хоспіси та геріатричні пансіонати зараз переповнені в Україні, а родичі є не у всіх. Тож інший волонтер із команди, Дмитро, займається безпосередньо розселенням евакуйованих маломобільних людей. Якщо у хворого немає рідних, а стан людини не дозволяє піклуватися про себе самостійно, волонтери просять про допомогу іноземні благодійні організації.
Ігор сприймає допомогу маломобільним категоріям населення як прояв людяності та взаємопідтримки. Адже піклування в часи війни про всіх людей, навіть найслабших, — це знак, що суспільство рухається в правильному напрямку.