Ілюстрація: #ОленаСтаранчук
//
Режисер, письменник і музикант Руслан звик жити на повну — і повномасштабний напад Росії не змінив його поглядів. У воєнні часи перед волонтером постала шалена кількість задач: допомагати людям у зруйнованих селах із відбудовою та продуктами, координувати пошуки зниклих дітей, збирати гроші на ЗСУ. Усе це — базові речі для Руслана, які дозволяють триматися на плаву.
У перші дні повномасштабної війни чоловік допомагав людям навколо: піклувався про стареньких людей у Києві, обкладав дитячу реанімацію мішками з піском для захисту від уламків, евакуйовував людей, які змогли вибратися з Бучі та Ірпеня через зруйнований міст. У квартирі Руслана ночували ті, кому потрібно було відновитися після пережитих жахіть.
Після звільнення Київської області від російського війська, волонтер почав їздити по селах. Спершу — без жодних контактів. Ходив між хатами, які досі диміли від прильотів, і гукав людей. Дехто виходив із погребів, розповідав про проблеми з їжею чи іншими речами. Так Руслан зрозумів, кому та яка допомога потрібна, і став цілеспрямовано привозити все необхідне. Паралельно записував відеоісторії людей на деокупованих територіях, викладав їх у себе в соціальні мережі.
Руслан намагається тримати в волонтерстві такий баланс, щоби знати та пам’ятати людей, яким він допомагає. Це може бути пів сотні людей, але волонтер постійно підтримуватиме з ними зв’язок, буде знати, що їм необхідно, та закриватиме їхні потреби щомісяця. Наприклад, одній родині він зі знайомими вже майже полагодив будинок: відремонтували дах, двері та вікна. А коли Руслан відвозить комусь харчі, то ставить собі нагадування, коли людина потребуватиме поповнення запасів.
Ще одна важлива сфера, де працює Руслан — це розшук зниклих дітей. З початком повномасштабної війни цифра сягає небачених раніше масштабів: у розшуку перебуває 2000 дітей. Когось депортували в Росію, хтось загубився на окупованих територіях чи в зоні бойових дій. Цих дітей наразі знайти складніше. Також у перші дні великої війни багато неповнолітніх самостійно перетинали кордон з ЄС, а згодом батьки не могли з ними зв’язатися. Цих дітей організації Руслана вдалося знайти досить швидко завдяки співпраці з європейськими організаціями.