Історія: Іванка Солковська
Ілюстрація: #ОлегГрищенко
//
Бабусі та дідусі Іванки переїхали до Канади після Другої світової війни: спочатку їх вивезли з України до гітлерівської Німеччини, а вже згодом вони змогли розпочати нове життя за океаном. Родина зберегла українську мову та традиції, тож Іванка відчувала спорідненість з Україною.
Коли Росія відкрито напала на Україну, Іванка рушила на польський кордон. Там необхідно було допомагати людям, що тікали від війни: наприклад, були діти, що самотужки перетинали кордон. Волонтерка шукала для них безпечне місце.
Згодом потік переселенців зменшився, потреба у великій кількості волонтерів на кордоні відпала. Іванка рушила в Україну, майже щодня відвідувала нове місто, де була необхідна якась допомога. Врешті-решт дісталася Бучі (Київська область) і вирішила затриматися там надовше.
Жахливі фотографії руйнувань і вбивств у Бучі розлетілися по всьому світу, образ постраждалого міста закарбувався в історії. Але канадійка побачила, наскільки швидко українці відновлюють і прибирають Бучу після звільнення. Іванку вразила краса міста, вона забажала зробити його більш щасливим. Одного разу жінка зустріла мешканця Олександра, який втратив на війні сина, а його будинок росіяни вщент розбомбили. Він сказав, що хоче поїхати з Бучі, адже все, що він бачить тут — дірки від куль у своєму паркані, які нагадують про втрату.
Іванка вирішила переробити кульові отвори на щось, що б нагадувало Олександру про щасливі моменти. Навколо дірок дівчина намалювала улюблені квіти чоловіка — нарциси. Усе навколо в Україні вже буяло квітами та зеленню, тож продовжити справу природи виглядало доречним.
Поки художниця розмальовувала паркан Олександра, до неї стали підходити інші сусіди. Їм сподобалася ідея, тож Іванка повторила розпис ще на шести парканах. На жаль, у волонтерки не було з собою більше фарби. Тож зараз Іванка сподівається, що українці переймуть цю ідею перетворювати кульові дірки на мистецтво. Адже це не лише прибирає наслідки бойових дій, але й має терапевтичний ефект.