Ілюстрація: #ДашаФіліппова
//
До 24 лютого харківська кав’ярня, де працював двадцятирічний Дмитро, готувала суші та десерти. Однак після початку бойових дій навколо Харкова, важливішою для містян стала зовсім інша їжа — хліб. Тоді Дмитро поселився в кав’ярні, подивився в інтернеті, як робити хліб і вперше замісив тісто. Незабаром він вже випікав від 150 до 300 буханців за день. Його безперервна робота рятувала людей, адже багато виробництв зупинилися, а в перші місяці доставляти їжу з інших міст було ризиковано й важко через обстріли. Переоблаштувати кав’ярню під пекарню Дмитру допомогли волонтери: привезли необхідне обладнання до напівпідвального приміщення.
Типовий день Дмитра виглядав так: о дев’ятій вечора хлопець замішував тісто й налагоджував усі виробничі процеси, а зранку передавав готові буханці волонтерам і військовим. Ближче до ранку починав готувати близько 200 порцій гарячих обідів — у деяких районах Харкова люди залишилися без електроенергії та води, тож не мали змоги самі щось зварити. Щодо Дмитра, то його робочий день тривав 12—13 годин, а додому у перші місяці навіть не приїжджав — перемістився жити до кав’ярні-пекарні. Найбільше працювати йому заважали звуки вибухів, тож хлопець гучно вмикав колонку з музикою, щоби їх не чути.
Першочергово волонтери розвозили їжу людям з інвалідністю та похилого віку, а також у найбільш прострілювані райони, такі як Північна Салтівка. За відгуками, хліб Дмитра усім подобався, а сам хлопець постійно покращує свій рецепт.
Зараз у Харкові вже значно покращилася ситуація з продуктами, тож роботи в пекаря поменшало. Дмитро не полишає сподівань захищати Україну: на початку вторгнення він намагався записатися до лав територіальної оборони, але охочих було надто багато. Можливо, незабаром спробує ще.