Ілюстрація: #МашаФоя
//
До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 82% вантажних і 36% пасажирських перевезень припадало на Укрзалізницю. Коли ж війна охопила всю країну, залізниця стала справжньою «дорогою життя» — на потягах люди евакуюються з гарячих точок, а військові отримують необхідну допомогу. Через це російська армія постійно обстрілює залізничну інфраструктуру: колії, мости, підстанції, вокзали. Так у квітні Росія здійснила ракетний обстріл залізничного вокзалу в Краматорську, де люди чекали на евакуаційний потяг. Тоді півсотні людей було вбито, понад сотня — поранені. Загалом станом на середину червня 2022 року загинув 161 працівник Укрзалізниці.
Попри постійну небезпеку, залізничники невпинно продовжують працювати: вивозять людей у безпечні міста, ремонтують зруйновані об’єкти, доставляють вантажі. І зазвичай не сприймають свою діяльність як героїзм — кажуть, що просто роблять те, що й завжди. Хоча насправді умови їхньої роботи зазнали значних змін.
Перші місяці провідники та провідниці працювали майже без вихідних, переходячи з одного рейсу на інший. Охочих евакуюватися було так багато, що на вокзалах утворилися величезні натовпи, а у вагонах поїздів люди сиділи в проходах і тамбурах так щільно, що було неможливо поворухнутися. Провідникам доводилося заспокоювати людей, шукати їм місце тоді, коли це здавалося неможливим. Працівникам Укрзалізниці майже не вдавалося їсти чи спати — так багато було роботи, а власні купе провідники віддавали пасажирам. На початку до купейного вагона на 36 місць у Києві чи Харкові сідало близько 180 людей. Через обстріли поїздам доводилося зупинятися й перечікувати в полі по кілька годин, тож поїздки виходили значно довшими, ніж у мирний час.
Завдяки Укрзалізниці свій шанс на порятунок отримали вразливі категорії населення. Наприклад, у Харкові були спеціальна евакуація для людей з інвалідністю. Провідниці несли через натовп із вадами зору, які не змогли б подолати цей шлях самостійно.
Укрзалізниці також дуже допомагали волонтери на станціях. Вони готували їжу для пасажирів і персоналу, роздавали воду. А на вокзалах на заході України зустрічали людей і допомагали їм зорієнтуватися в новому місті: знайти ночівлю, отримати гуманітарну допомогу чи пересісти на потяг, що прямує за кордон.